Створення
безпечного освітнього середовища – ключовий аспект Нової української школи.
Сьогодні суспільство бажає бачити школу не лише
одним з освітніх ресурсів, а скоріше простором розвитку та співпраці як
всередині, так і по відношенню до зовнішнього світу. Основними ідеями сучасної
освіти є ідея забезпечення прав, свобод та інтересів дітей.
Нова українська школа – це ключова реформа
Міністерства освіти і науки України.
Якою
вона повинна бути?
-
впровадження 12-річної освіти;
-
нові стандарти;
-
нові методи навчання та виховання;
Яким має бути випускник Нової
української школи?
-
особистість (це коли дитина знає сама
себе,всебічно розвинена, з критичним мисленням);
-
патріот (з активною позицією);
-
інноватор (здатний змінювати навколишній
світ та вчитися впродовж життя);
Головна мета – створити школу, у якій буде приємно навчатись і яка
даватиме учням не тільки знання, як це відбувалось зараз, а й вміння
застосувати їх у житті. Це школа, де прислухаються до їх думки, вчать критично
мислити, не боятися висловлювати власне бачення, де панує співпраця та
взаєморозуміння.
Формула нової школи складається з дев’яти ключових компонентів:
1. Новий зміст освіти, заснований на
формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в
суспільстві.
2. Умотивований учитель, який має
свободу творчості й розвивається професійно.
3. Наскрізний процес виховання, який
формує цінності.
4. Децентралізація та ефективне
управління, що надасть школі реальну автономію.
5. Педагогіка, що ґрунтується на
партнерстві між учнем, учителем і батьками.
6. Орієнтація на потреби учня в
освітньому процесі, дитиноцентризм
7. Нова структура школи, яка дає
змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.
8. Справедливий розподіл публічних
коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти.
9. Сучасне освітнє середовище, яке
забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян,
батьків не лише в приміщенні навчального закладу.
Міністерство освіти і науки України затвердило Методичні
рекомендації щодо організації освітнього простору НУШ. У документі зокрема
вказано, що особливістю НУШ є, поміж іншого, організація такого освітнього
середовища, що сприятиме вільному розвитку творчої особистості дитини.
Створення безпечного і психологічно комфортного навчального
середовища є одним із основних принципів Нової української школи.
Що таке безпечне освітнє середовище?
Це наявність у ньому безпечних умов навчання та праці,комфортної
міжособистісної взаємодії, яка сприяє емоційному благополуччю учнів, педагогів,
батьків, відсутність будь – яких проявів насильства та достатньо ресурсів для
їх запобігання, а також дотримання прав і норм фізичної, психологічної,
інформаційної та соціальної безпеки кожного учасника навчально – виховного
процесу.
У контексті формування безпечного освітнього середовища
першочергову роль відіграє наступність та безперервність змісту освітньої та
науково – методичної діяльності школи щодо формування особистості здатної
приймати відповідальні рішення та робити самостійний життєвий вибір, виховання
свідомого громадянина України на основі дієвого підходу до організації виховної
роботи в школі.
Концепція безпечної школи включає попередження усіх загроз життю та
добробуту дітей, готовність діяти і надавати першу допомогу у разі, якщо такі
загрози мали місце в школі, дорогою до або зі школи.
Безпечні школи – це навчальні
заклади, які забезпечують захист від насильства, образ,зловживань та
експлуатації учнів, персоналу школи, зокрема вчителів, та інші освітні заклади.
Школи, дружні до дитини – це
навчальні заклади, покликані допомогти дітям у навчанні навичок, необхідних у
сучасному мінливому світі, щоб поліпшити їхнє здоров’я і благополуччя, створити
безпечне середовище, підвищити мотивацію вчителів і суспільства до підтримки.
Під цими термінами розуміється захист від
багатьох конкретних загроз, таких як дитяча праця, торгівля, тортури, тілесні
покарання, знущання, сексуальні домагання, зловживання та експлуатація, вербування
до збройних сил, збройний напад та стихійні катастрофи.
Сучасні
діти знаходяться в ситуації численних ризиків, спокус, негативних впливів (у
тому числі і через маніпулятивні технології деструктивного змісту ЗМІ,
інтернет-мережі, різних видів рекламної продукції), дезорієнтації у вимогах і
моделях поведінки, безцільового проведення позаурочного часу. Посилення
тенденцій щодо зміцнення культу сили,
грошей, маргіналізації підлітків за місцем проживання, ствердження асоціальних
субкультур сприяє набуттю і накопиченню асоціального і протиправного досвіду у
дітей, формування у них викривленого образу світу та актуалізує потребу
формування у підростаючих поколінь гуманістичної та устійливої до маніпуляцій
свідомості, моральних принципів, духовності.
Концепція Нової української школи пропонує виховний компонент
змісту компетентностей, визначених у Законі України «Про освіту» ухвалений
Верховною Радою 5 вересня 2017 року. Закладені основні орієнтири
компетентнісного виховання особистості учня можуть творчо наповнюватись
конкретним змістом, з урахуванням особливостей функціонування закладу освіти,
вікових та індивідуальних можливостей учнів, інших актуальних соціальних
викликів.
Виховання
– це
цілеспрямована діяльність, яка здійснюється в системі освіти, орієнтована на
створення умов для розвитку духовності зростаючої особистості на основі
загальнолюдських і національних цінностей, надання допомоги в життєвому
самовизначенні, громадянській і професійній компетентності та цілісній
самореалізації.
Метою
виховання є
розвиток духовно-моральної особистості, здатної бути повноцінним суб’єктом
суспільно значущих соціальних взаємин.
Нормативною
базою виховання є:
Конституція України;
Закони України:
«Про освіту» від
05.09.2017 № 2145-VIII;
«Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №
2402-ІІІ;
«Про інноваційну діяльність»
від 04.07.2002 № 40-IV;
«Про Загальнодержавну програму адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу» вiд 18.03.2004 №
1629-IV;
від 06.07.2010 № 2442-VI;
«Про пріоритетні напрями
інноваційної діяльності в Україні»
від 08.09.2011 № 3715-VI;
«Про протидію торгівлі людьми» від 20.09.2011 №
3739-VI;
«Про правовий статус та вшанування
пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 09.04.2015 № 314-VIII;
«Про увічнення перемоги над нацизмом у
Другій світовій війні 1939-1945 років» від 09.04.2015 № 315-VIII;
«Про засудження комуністичного та
націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та
заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 № 317-VIII;
«Про запобігання та протидію домашньому
насильству» від 07.12.2017
№ 2229-VIII;
А також: Концепція Нової української школи (2016), Глобальна
програма дій з освіти в інтересах сталого розвитку (ЮНЕСКО, 2014), Концепція
Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на
2016–2020 роки, Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді
на 2016–2020 роки, затвердженої Указом Президента України від
13 жовтня 2015 року № 580/2015, Концепція
національно-патріотичного виховання дітей і учнівської молоді; Загальнодержавна
програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини
на період до 2021р.» Концепція формування у підлітків національно-культурної
ідентичності у загальноосвітніх навчальних закладах (2017); Концепція
екологічної освіти України.
Засадами
сучасного виховання є:
Гуманізм – система ідей і поглядів на людину як на
найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і
психо-фізичного, духовного та соціального розвитку;
Дитиноцентризм – наскрізний принцип виховного
процесу, що орієнтує на незаперечне визнання цінності у житті людини періоду
дитинства, соціальні, вікові та індивідуальні потреби учня в освітньому
процесі, його активну участь у шкільному житті та прийнятті рішень.
Холізм – виявляється у єдності навчання, виховання та
розвитку. Єдності цілей виховання. Узгодження підходів у вихованні особистості
дитини у школі, сім’ї та позашкільному закладі освіти.
Патріотизм - особливе, тобто безумовне і високосмислове
почуття-цінність, яке характеризує ставлення особистості до народу,
Батьківщини, держави та до самої себе. Базовими складниками почуття патріотизму
є: любов до Батьківщини, народу, родини; діяльнісна відданість Батьківщині;
суспільно значуща цілеспрямованість; гуманістична моральність; готовність до
самопожертви; почуття власної гідності.
Повага – виявляється у повазі до особистості учня,
незалежно від його віку, статусу та національної приналежності, дотримання його
прав і свобод; недопустимість приниження честі та гідності, фізичного або
психічного насильства, дискримінації за будь-якими ознаками. Орієнтує на
взаємоповагу педагогів, учнів, батьків.
Рівність – визнання унікальності кожної дитини, в тому
числі і з особливими потребами; недопустимість дискримінації дітей, зокрема й
через формулювання неадекватних вимог до їхніх досягнень; допомога дітям і
їхнім батькам у розкритті та реалізації здібностей і талантів дитини; визнання
рівності особистісних позицій, відкритість і довіру між партнерами організації
освітнього процесу.
Діалогічність – налагодження
субʼєкт-субʼєктної взаємодії та спілкування між учасниками виховного процесу;
створення умов в освітньому середовищі для налагодження порозуміння,
самовираження, вільного висловлювання і можливості бути почутим; узгоджене
розв’язання виховних проблем і досягнення виховних цілей.
Проектування цілісного
виховного простору. Передбачає
розвиток соціально-педагогічної парадигми виховання, використання у практиці виховання форм і соціально-педагогічних
технологій, що сприяють: профілактиці негативних соціальних явищ (наркоманії,
девіантної, суїцидальної поведінки, поширенню ВІЛ/СНІДу, злочинності та інше),
утвердженню здорового способу життя; підтримці особистісного розвитку;
оптимізації взаємодії групи і особистості; формуванню толерантності,
патріотизму, інших базових соціальних цінностей, соціально-значущих якостей;
створенню сприятливого для життя і діяльності довкілля; розгортання
доброчинності (тобто волонтерства) тощо. Соціально-педагогічна парадигма
виховання вибудовується навколо соціально-значущих цілей і цінностей, та тих
концептуальних ідей, можливих механізмів їх реалізації, що стратегічно
працюватимуть на цілісний підхід у подоланні негативних соціальних явищ,
активізацію громади у цьому процесі, пошук та впровадження інновацій, що
передбачають необхідний позитивний соціальний ефект.
Соціально-педагогічна
солідарність.
Орієнтує
на згуртування, солідарну єдність суспільства навколо соціально-значущої мети
виховання шляхом інтеграції виховних сил суспільства у побудові цілісного
виховного простору та вибудовування стратегії і тактики педагогічно доцільної
взаємодії громадянського суспільства і владних структур у розв’язанні
актуальних соціально-педагогічних проблем і задач на основі співпадання
особистісних, суспільних і державних інтересів у вихованні підростаючих
поколінь
Наукові підходи
до сучасного виховання
Особистісно орієнтований методологічний підхід спирається
на синтез встановлених психологічною та педагогічною наукою закономірності
функціонування та розвитку особистості дитини у закладах загальної середньої
освіти та розкриває особливості формування моральної самосвідомості дітей цього
віку, особистісні трансформації, пов’язані з визначенням і вибором моральних
цінностей.
Особистісно орієнтований підхід забезпечує право
особистості на вільний вибір тих чи інших духовно-моральних цінностей,
вироблення власної ціннісної позиції, та можливість у достойній для неї
практичного втілення, долаючи дисгармонію у різноманітних життєвих ситуаціях та
стверджуючись у моральному досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності.
Особистісно орієнтований підхід дозволяє
зосередити увагу педагога на особистості дитини, її власному моральному
досвіді, внутрішньому світі, що сприяє розкриттю творчого потенціалу
вихованців, їхніх кращих моральних якостей, утверджує свободу морального
вибору, а також протистоїть усередненню чи нівелюванню особистості.
Вибір
у межах особистісно орієнтованого виховання гуманної поведінкової тактики
сприяє створенню єдиного емоційно-чуттєвого діапазону вихователя і вихованця як
умови самотворення і набуття власної відповідальної свободи дитиною.
Особистісно орієнтований підхід не обмежується
лише виховними впливами на дитину, а будується на міжособистісній комунікації
(діалогові) вихователя і вихованця і передбачає відповідність моральних
завдань, які стоять перед дитиною її віковим особливостям, моральному і
життєвому досвіду у з’ясуванні для себе смислу життя і найважливіших цінностей.
Аксіологічний
підхід
у взаємозв’язку з гуманістичним та особистісно орієнтованим методологічними
підходами відіграє важливу роль у практичному і теоретичному осягненні
особистістю моральних цінностей та усвідомленню їх можливостей у задоволенні
моральних і духовних потреб. Згідно аксіологічного підходу моральні цінності не
можуть існувати поза людиною і без людини, а виступають результатом її
життєдіяльності, духовно-моральним надбанням. Рефлексія є неодмінною умовою
усвідомлення власного вибору моральних цінностей та права іншого на такий
вибір. Моральні цінності не можуть нав’язуватись особистості, оскільки вони є
індивідуальними, такими якими їх бачить і розуміє сама особистість, як
інтерпретує, виходячи з власного життєвого і морального досвіду, яким чином
визначає життєві пріоритети.
Виховання
дітей у закладах загальної середньої освіти не може здійснюватись спонтанно,
а потребує врахування викликів часу та потреб самої особистості у цьому
контексті.
Середовищний
підхід розкривається
у контексті виховного потенціалу освітнього середовища, в особливостях
психологічного мікроклімату, полікультурному змісті шкільного виховання як
співбуття і співдіяльності, міжособистісної взаємодії учнів і педагогів різних
національностей і етносів, вивчення культури різних народів, толерантного
ставлення до її носіїв та ґрунтується
на комплексі науково-філософських уявлень про те, чим є особистість і
середовище та як вони пов’язані між собою. Цей підхід ураховує, що в результаті
взаємодії середовища й особистості постає спосіб її життя, основні риси якого
обумовлюються умовами середовища. Він тлумачить середовище як засіб виховання і
як технологію опосередкованого управління (через середовище) процесом
формування і розвитку особистості підлітка.
Прагнення
педагогів віднайти шляхи гармонізації відносин, пом’якшення впливу кризових
факторів і способи залучення учнів до соціально значущої спільної діяльності
втілюються у педагогізації середовища, інтеграції виховних впливів значущих
дорослих і референтних однолітків, посиленні його превентивності.
Превентивна
складова виховного середовища закладу освіти забезпечується упорядкуванням
сукупності організаційно-педагогічних умов, взаємодія й інтеграція яких забезпечує соціально-правову підтримку розкриття
внутрішнього потенціалу, духовного розвитку і самореалізації особистості;
сприяє виробленню нею ціннісного ставлення до себе, природи і суспільства;
зменшує негативні впливи соціуму на дитину.
Компетентнісний
підхід забезпечує
використання набутих особистістю духовно-моральних цінностей у відповідній
практико-орієнтованій поведінці (у системі вчинків), гуманістичному
спілкуванні, душевно-продуктивних та емоційних контактах.
Компетентнісний
підхід сприяє поєднанню та
інтегруванню теорії і практики в осягненні дітьми моральних і життєвих
цінностей, здатність застосовувати отриманні знання у різних життєвих
ситуаціях, використанню сучасних педагогічних технологій.
Основними принципами виховання духовно-моральних
цінностей є:
- гуманістичний принцип, що полягає у
визнанні людини найвищою цінністю, розумінні дитини, доброзичливому ставленні
до неї, довірі, прийнятті дитини такою, якою вона є, зміні її поведінки через
позитив;
- індивідуальний принцип утверджує
унікальність і неповторність кожної дитини, визначає її інтереси, потреби у
житті;
- альтруїстичний принцип виявляється у
безкорисливій любові і турботі про іншу людину;
- принцип неперервності, який характеризує
процес виховання як такий, що триває протягом усього життя людини;
- принцип цілісності за яким консолідує
зусилля усіх суб’єктів виховання в одну систему;
- принцип наступності, що забезпечує
передачу із покоління в покоління досвіду засвоєння гуманістичних цінностей,
які є базисом виховання і розвитку дитячої особистості;
- принцип культуровідповідності за яким
здійснюється виховання гуманістичних цінностей відповідно до культурних умов
суспільства;
- принцип природовідповідності, тобто
виховання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей, темпераменту,
якостей, нахилів, здібностей, вікових особливостей, природних умов, соціального
оточення, народних традицій тощо;
- принцип педагогічної компетентності, що
полягає у доцільному використанні педагогічних форм, методів, доборів змісту,
педагогічній тактовності;
- принцип стимулювання визначається вірою
у сили і здібності дитини, її здатність досягти високих результатів, заохочення
до самоорганізації, самовиховання і самовдосконалення;
- принцип життєвої творчої самодіяльності передбачає
становлення особистості учня як творця свого життя, який здатен приймати
особисті рішення, і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно
діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні
зміни;
- принцип оздоровчої спрямованості визначає
здоров’язбережувальні компетентності як основи формування в учнів закладів
освіти відповідального ставлення до власного здоров’я;
- соціально-педагогічне партнерство як
оптимізація спільної діяльності на основі діалогової взаємодії і узгодженої
співпраці між різними соціальними інститутами у соціальному захисті, супроводі,
соціально-педагогічній підтримці вразливих категорій сімей та дітей, інших
цільових груп; координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї,
громадськості з питань навчання і виховання дітей, підтримки формальної,
неформальної та інформальної видів освіти, а також різних форм освіти:
інституційної (очна, заочна, дистанційна, мережева) та індивідуальної
(екстернатна, сімейна, педагогічний патронаж, на робочому місці);
- міжсекторальна взаємодія розкривається як регулярні спільні
заходи організацій громадянського суспільства і владних структур у побудові
загальнонаціональної системи виховання, реагуванні на глобалізаційні виклики,
подоланні складних соціально-педагогічних явищ; як спільне здійснення соціально
важливих програм; підтримка кращих соціально-педагогічних ініціатив; як участь
громадськості у формуванні та реалізації державної сімейної та молодіжної
політики.
БАЗОВІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ
Моральні
цінності є інтегративним, стрижневим утворенням у ціннісному ставленні людини
до себе та інших, ознаками якого є спрямованість на прояв в учнів власної
гідності, поваги до інших та відповідальності за вчинки у своєму житті,
готовність здійснювати моральний вибір та керуватися ним у повсякденній
діяльності й спілкуванні.
Базовими
духовно-моральними цінностями визначені – ЛЮБОВ, ПОВАГА ДО ІНШИХ, ГІДНІСТЬ,
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, СОВІСТЬ, СВОБОДА, ТОЛЕРАНТНІСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, РІВНОПРАВʼЯ,
ІНІЦІАТИВНІСТЬ.
Любов виступає основою
сучасного виховання, стрижнем людського життя, критерієм востребуваності,
визначаючи його сутність і сенс. Надзвичайної ваги любов набуває у кризові
періоди життя особистості, визначаючи її життєвий вибір: самотворення чи
саморуйнування. У підлітковому та старшому шкільному віці любов є життєвим
пріоритетом, що визначає ідеали, цілі і духовні шукання дітей цього віку.
У вихованні
виділяються наступні типи любові:
- любов до батьків (до дітей). Любов до
дітей виступає умовою повноцінного виховання, розвитку і саморозвитку дитини в
сім’ї, внутрішньою духовною потребою незалежно від її віку, що має поєднуватися
з розумною вимогливістю до неї. Синівська і дочірня любов базується на родинних
почуттях і є відповіддю на тепле і дбайливе ставлення до дітей, піклування,
виховання;
- любов до Батьківщини, народу є важливою
складовою світогляду і виявляються у патріотизмі, сформованості національної
гідності, національно-культурної ідентичності,
прив’язаності до своєї малої і великої Вітчизни;
-
любов до себе (піклування та
збереження власного життя і ствердження власної індивідуальності, здатності
протистояти маніпулюванням чи прагненням якимось чином використовувати себе).
Повага до інших виявляється у
прагненні бути порядними в усіх своїх учинках і діях. Глибинний зв’язок поваги
до інших й власної гідності втілено у словосполученні «гідний поваги». Кожна
людина має власну гідність і саме тому гідна поваги. Без поваги один до одного
не може існувати соціум, не складуться ні службові, ні товариські, ні сімейні
взаємини. Кожна людина прагне, щоб до неї ставились з повагою. І цьому
допомагають правила ввічливості, вироблені людством. Повагою один до одного
повинна бути пройнята вся атмосфера сім’ї. Повага до інших – це означає
визнавати цінність іншої людини.
Гідність – це
інтегральна цінність (надцінність), що охоплює: самоповагу, самооцінку,
самоконтроль, самовдосконалення. Власна гідність відображає значущість кожної
конкретної людини як моральної особистості, а також визначає свідоме ставлення
людини до самої себе та ставлення до неї з боку інших і суспільства загалом.
Гідність також виражає уявлення про цінність кожного індивіда, який або
реалізував себе, або може реалізувати в майбутньому. Гідність функціонує як
внутрішня умова діяльнісного ставлення до дійсності, тоді як самоповага
виключає бездіяльність.
Відповідальність є усвідомленою
свободою конкретної особистості у прийнятті моральних рішень, виборі цілей та
адекватних засобів їх досягнення. Відповідальність ні в якому випадку не
суперечить особистій свободі, вона є логічним її виявом, детермінантою
діяльності та поведінки, що визначає життєдіяльність та поведінку особистості,
її життя у соціуму. Суть відповідальності полягає не лише в завданні, яке
людина має виконати, не у вчинку, якого вимагають від неї певні обставини чи
суспільні норми, а насамперед у тих діях, які вона могла б здійснити.
Існує
чотири основні сфери прояву відповідальної поведінки особистості: 1) у системі
«Я-інші»; 2) життєвиявлення та самоствердження «Я» (праця, пізнання,
матеріальне життя); 3) інші особи і групи (діти, родичі, сімʼя, інші); 4)
функціонування, становлення і саморозвиток «Я». Відповідальність відображає не
лише ставлення до інших, а й до себе і характеризує самовідповідальність.
Совість як вияв
моральної самосвідомості є важливим інструментом моральної самооцінки індивідом
власних учинків. Совість виступає ядром моральної самосвідомості і показником
рівня її соціальної моральної зрілості. Водночас, совість – здатність
особистості самостійно формулювати моральні обовʼязки і реалізовувати моральний
самоконтроль, вимагати від себе їх виконання і виробляти оцінку, здійснюваних
нею вчинків. Совість – це одне з виражень моральної самосвідомості особистості.
Отже, совість – це деяка субстанція, здатна апелювати до наших почуттів та
емоцій, волі й розуму, спонукаючи нас діяти відповідно до того, що ми вважаємо
добрим і правильним.
Толерантність характеризується
здібністю ставитися із терпінням до інтересів, переконань, вірувань, звичок і
поведінки оточуючих. Толерантна людина завжди виявляє ціннісне ставлення до
людини незалежно від її переконань, віросповідання, національної приналежності.
Проявами толерантності є доброзичливість, повага, чуйність, тактовність,
делікатність, великодушність, які пов’язані з емпатійністю дитини, її здатністю
до співпереживання, співчуття, співрадості. Толерантність передбачає гуманне
ставлення до людей з різним світоглядом і упереджує будь-які конфлікти між
людьми.
Свобода є найважливішою моральною цінністю у
житті як особистості, так і нації, без якої ставиться під сумнів саме
існування. Особистість позбавлена свободи не має цілей і не бачить перспектив
свого подальшого існування. Втрата свободи перетворює людину на засіб або
спонукатиме до боротьби за свободу, навіть якщо її ціною буде життя.
Важливо
аби свобода дітей була спрямована на розширення їхніх можливостей,
відповідальності, здатність приймати рішення, а не на задоволення непомірних
або імпульсивних бажань і потреб, що може призвести до свавілля. Осягаючи
свободу у процесі свого життя учні прагнуть самореалізації та самоствердження у
тій діяльності, яка їм найбільше подобається. У стінах школи діти здобувають
важливий досвід свободи вибору, шкільного самоврядування, що не може існувати
без відповідальності.
Справедливість наряду з
гідністю, свободою є найбільш значущою моральною цінністю виховання і
соціалізації особистості, що виступає основною умовою і базовим принципом
побудови суспільства, людських стосунків.
Уявлення
про справедливість реалізуються через функції: пізнання (оцінка), регуляції
(емоційний стан, поведінка), самоставлення (самооцінка і самоефективність).
Справедливість
протистоїть свавіллю, моральній кривді, зазіханням на духовні і моральні
цінності. В умовах свавільного використання заохочення і покарання,
справедливості не має місця. Несправедливістю є також і зрада.
Рівноправʼя характеризує
міжкультурну взаємодію, відносини між різними народами й етносами на основі
визнання їхніх здобутків, прав і свобод. Рівноправ’я покликане зберігати баланс
і коректність взаємодії різних представників культур, зважаючи на їхні етнічні,
особистісні та загальні інтереси.
Ініціативність виявляється в
устійливому прагненні особистості до ініціації, генерації ідей, творчості,
самостійності, а також у діяльнісній активності на досягнення певної мети, її
вміннях ставити перед собою нові задачі та втілювати їх без додаткових спонук,
знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення.
Основні
конструкти виховного середовища закладу загальної середньої освіти та виховного
простору сучасного учня.
Виховне
середовище закладу
загальної середньої освіти – це середовище безпосереднього і опосередкованого
впливу на дитину в закладі освіти у сукупності матеріального та духовного
забезпечення освітнього процесу, що утворює сприятливі умови для особистісного
і соціального розвитку учнів, розкриття їхніх здібностей, збагачення
позитивного досвіду міжособистісної взаємодії, ціннісно-орієнтованої
діяльності.
Суб’єкти
виховного середовища закладу загальної середньої освіти – педагоги і
учні всіх вікових груп.
Виховний
простір сучасного учня: мережа закладів загальної середньої освіти всіх форм
власності (загальної середньої та позашкільної освіти), сімейне середовище, вуличне
середовище, зона дії засобів масової інформації та комунікаційних технологій.
Необхідність
формування критичного, креативного і піклувального мислення в учнів
Цільовим мейнстримом (англ. mainstream — основна течія)
освіти сьогодення є формування нової
людини, що володіє «мисленням
вищого порядку», яке має бути критичним
(особливий спосіб мислення, характерними ознаками якого є здатність
оцінювати та аналізувати твердження та факти стосовно
будь-якого об’єкта чи явища; робити об’єктивні висновки та приймати
обґрунтовані рішення на основі здобуття й опрацювання інформації; здійснення
рефлексивних дій (аналітичних, контролювальних, оцінних), креативним (прагнути до постійного саморозвитку, генерувати нові
ідеї та приймати нестандартні рішення, бути здатним
до вибору із численних альтернатив, що пропонує сучасне життя) і піклувальним
(цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації в
особистісному й професійному плані, так і в інтересах суспільства й держави,
тобто враховувати інтереси й потреби оточуючих людей і перебирати на себе
відповідальність за свій життєвий вибір і власну життєдіяльність).
Особистість
сучасного педагога
Кожен педагог закладу загальної середньої освіти здійснює виховну
діяльність. Педагогічна діяльність потребує особливих якостей від людини, яка
обрала педагогічну професію.
Базові якості педагога як суб’єкта і організатора виховного процесу
в закладах освіти: професіоналізм, інформативна грамотність, широкий кругозір, педагогічна творчість, відкритість до нового, володіння
інтерактивними методами, мобільність, комунікативність, критичне мислення,
емоційна врівноваженість, особистісна гнучкість, здатність до самоаналізу та самоконтролю.
Педагогічний працівник своєчасно реагує на виклики часу, глибоко розуміє закономірності
становлення та розвитку особистості дитини, не відстає від її уподобань
та цінностей, здатний до діалогу та визнає дитину як рівноправного суб’єкта
освітнього процесу.
Педагогічний працівник – це носій загальнолюдських культурних
цінностей, глибоких і різноманітних знань, високих моральних якостей, патріот
своєї держави, займає активну громадянську позицію з урахуванням демократичних
засад та принципів.
Педагог визначає вищою
цінністю кожну людину, поважає її честь і гідність, права і свободи, зазначені
у Конституції України, формує безпечне освітнє середовище, вміє знаходити
порозуміння серед здобувачів освітніх послуг та неухильно дотримується принципу
рівності.
Успішна педагогічна
діяльність, вплив педагога на учня залежить від його авторитету. Чим вищий
авторитет педагогічного працівника, тим важливішими будуть для учнів цінності і
компетентності, які він передає своїм вихованцям. Педагог спрямовує авторитет
своєї професії та свого професійного співтовариства на захист загальнолюдських
цінностей та принципів.
Оскільки освіта
стосується життя та успіху людини у суспільстві, її фізичного, психічного і
духовного здоров’я, – базові якості педагога як суб’єкта і організатора виховного
процесу, дотримання ним норм моралі й професійної етики
мають особливе значення.
Пріоритети у вихованні
компетентної особистості
Визначаються відповідно до актуальних завдань і
перспектив розвитку українського суспільства, позитивної соціалізації
особистості та з урахуванням вікових можливостей учнів і специфіки організації
виховного процесу в закладі освіти; пов’язуються з реалізацією прав і
обов’язків учасників виховного процесу як активних членів громадянського
суспільства.
Стосовно виховного процесу, за Державним
стандартом базової і повної загальної середньої освіти, ми розуміємо
компетентність як готовність і здатність особистості чинити морально на основі
цінностей, світоглядних орієнтирів, етикету: усвідомлювати необхідність
моральної поведінки, розуміти причинно-наслідкові зв’язки своїх дій, уміти
обґрунтовувати і цивілізовано відстоювати свою позицію, приймати зважені моральні
рішення, виявляти відповідальність, брати на себе обов’язки та протистояти
аморальним впливам.
Компетентнісний потенціал забезпечує можливість усебічного розвитку
особистості дитини на основі ключових компетентностей.
Ключові компетентності:
1. Спілкування державною мовою.
2. Спілкування іноземними мовами.
3. Математична компетентність.
4. Компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій.
5. Інформаційно – цифрова компетентність
6. Уміння вчитися впродовж життя.
7. Ініціативність і підприємливість.
8. Соціальна і громадянська компетентності.
9. Обізнаність та самовираження у сфері культури.
10. Екологічна грамотність і здорове життя.
11. Інноваційність.
Завдяки оновленням ключових компетентностей розроблені ключові вміння ХХІ століття.
Основні форми і методи
організації виховного процесу
Основні форми і методи виховної роботи з молодшими учнями: тематичні виховні години,
дискусії та диспути з актуальних для учнів питань і проблем; тренінги і
міні-тренінги з використанням інтерактивних методів роботи; тренінг групової
взаємодії, театральна діяльність (аматорський, ляльковий, пальчиковий, тіньовий
театр), ігрова діяльність (ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра,
гра-драматизація, гра-бесіда, гра-мандрівка, ігрова вправа), інсценування,
екскурсія, колажі, колективне творче панно, етична бесіда, тематичний зошит,
ранок, свято, усний журнал, колективні творчі справи, оформлення альбому, on-line подорож, конкурси, школа ввічливості, демонстрація, презентація,
розповідь, моделювання, вікторина, виставка малюнків, виставка-ярмарок,
добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування,
спортивні змагання, козацькі забави, ведення літопису класного колективу,
веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами інші види педагогічної
анімації, гуртки дитячої творчості.
Основні форми і методи виховної роботи з дітьми підліткового віку: тренінги і міні-тренінги,
виховні години, класні збори, лекція, зустрічі, фестивалі, вечори, змагання
(квести, ярмарок солідарності, конкурси, конкурс-ярмарок, вікторина,
виставка-конкурс, турнір, веселі старти та естафети, конкурс-інсценізація)
ігрова діяльність (гра-експрес, рольова гра, інтелектуальна гра, колективне ігрове спілкування, пошукова гра),
брейн-ринги, брейн-сторми, наративні методи (розповідь (оповідка), бесіди,
диспути), метод «моральних дилем», кластерний метод (складання красвордів,
схем, таблиць, діаграм), метод тестування, метод «П’ять «чому»?», метод «Що
буде, якщо...», метод різнонаукового бачення, прийом «Лінія цінностей»,
колективні творчі справи (КТС) (раптівка, жива газета, випуск газети,
свято-презентація, усний журнал та інше), проектна діяльність, школа етикету,
ведення літопису класного колективу, фестиваль, похід, спартакіада, колаж,
акція (милосердя, благодійна, екологічна та інші), екологічна стежка, художня
галерея, виставка творчих робіт, трудовий десант, родинне свято тощо.
Основні форми і методи виховної роботи зі старшокласниками: тренінги, майстер-класи,
презентації, проектна діяльність, тематичні виховні години; шкільний театр,
інші види педагогічної анімації.
Основні методи:
інтерактивні (рольові ігри, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», вправи
(усні, письмові, графічні), вправляння, метод аналізу соціальних ситуацій,
кейс-стаді, створення ситуацій успіху, діалог, методика колективних творчих
справ, SWOT-аналіз, наративні методи (етичні та сократівські бесіди, дискусії,
диспути); кластерний метод (складання красвордів, схем, таблиць, діаграм);
рефлексивні (рефлексивно-експліцитний метод), метод «Оpen space», метод
«Світове кафе», консультування, моделювання, доброчинні акції, учнівські
доброчинні проекти, раптівки (флешмоби), форуми, скайп-конференції,
онлайн-спілкування, перформанси, майстер-класи та інше.
Форми і
методи роботи можуть творчо доповнюватись і наповнюватись змістом, актуальним
до потреб вікового і морально-духовного розвитку дитини, з урахуванням її
індивідуальних особливостей.
Ми
прагнемо, аби в стінах нашої школи завжди панувала повага до прав людини,
демократії, атмосфера довіри, доброзичливості, взаємодопомоги. Тому підтримуємо
добрі ідеї щодо розвитку наших дітей, організації їхнього навчання і дозвілля.
Підтвердженням цього є шкільні традиції, щорічні заходи, свята та введення
чогось нового. Так, традиційними стали проведення: (фото)
Ми всі
разом намагаємось побудувати відносини між учнями, батьками і вчителями на
взаємній повазі та діалозі. Проте, на жаль, все одно, є випадки непорозумінь і
конфліктів серед учнів, учнів і вчителів, учителів і батьків.
Досить активно в процес зміни середовища включилися і вчителі та
батьки всієї початкової школи. Завдячуючи матеріальній і творчій підтримці
батьківської громади, у класних кімнатах облаштовано осередки розвитку і
відпочинку.
Плануючи і створюючи дизайн освітнього простору першорядним є
спрямування на розвиток дитини і мотивації її до навчання. І досвід початкової
школи це доводить.
Освітнє середовище у початкових класах є безпечним місцем, де діти
відчувають себе захищеними та в безпеці, де відбувається більшість навчальних
видів діяльності. Окрім цього, освітнє середовище більшості початкових класів в
основному відображає філософію концепції Нової української школи та освітньої
програми.
Хоча перші кроки щодо створення освітнього мобільного середовища
роблять і вчителі базової і старшої школи.
Не зважаючи на існуючі проблеми, радує факт, що вчителі таки уже
відкрили для себе світ інших підходів до навчання дітей і чітко розуміють, у
чому полягає реформа освіти, яка перебудовує школу з надання знань до школи
компетентностей для життя у сучасному часі.
Отже,
шановні колеги, як бачимо, є над чим працювати. Ми маємо усвідомити, що, не
втрачаючи переваги у відповідальності за майбутнє учнів, маємо довести батькам,
що партнерство зі школою – це не контроль з їхнього боку, не постановка завдань
для школи, а спільна копітка робота. Наша партнерська діяльність зводиться до
наступних обов’язків:
•
Поважати кожну дитину
• Вірити
в успішність кожної дитини
• Бути
чесними і визнавати власні помилки
• Вміти
слухати й дотримуватися конфіденційності
• Бути
послідовними й справедливими
• Мати
високі очікування щодо кожного учня, у тому числі учнів з особливими освітніми
потребами
•
Цінувати особисті зусилля дітей
•
Організовувати стимулююче навчальне середовище
•
Постійно поновлювати свої знання про дитячий розвиток
Вчителі
і батьки повинні пам’ятати, що те, як вони навчають і виховують,є таким же
важливим, як і те, чому вони навчають і для чого виховують.
Література:
1.
Програма «Нова українська школа» у поступі до цінностей: Київ, 2018. – 40с.
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту проблем виховання
НАПН України (протокол № 6 від 02 липня 2018р.) Керівник програми: Бех І.Д.
2.
Бех, І. Д.,
Журба, К. О., Киричок, В. А., Чорна, К. І.,
Назаренко Г. А., & Шкільна, І. М.
(2011). Система патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах
модернізаційних суспільних змін. (Навчально-методичний посібник). Київ,
Педагогічна думка.
3.
Бех, І. Д. (2014).
Виховний процес в осягнутих глибинах. Шкільний світ : Спецвипуск «Виховний
процес в осягнутих глибинах», 5 (685), 4–41.
4.
Бех, І. Д. (2014).
Інноваційна виховна технологія : сутнісні положення і шляхи реалізації.
Педагогіка і психологія, 1, 12–17.
5.
Бех, І. Д.,
Звєрєва, І. Д., Петрочко, Ж. В., Єжова, О. О.,
Кириченко, В. І., Воронцова, Т., &
Пономаренко, М. (2014). Концепція Школи, дружньої дитини.
Методист, 2 (26), 23–32.
6.
Шкільна, І. М. (2017).
Теоретичний аспект формування національно-культурної ідентичності у старших
підлітків. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської
молоді. (Кн. 2), 21, 345–357.
Немає коментарів:
Дописати коментар